| Покликання катехета |
|
|
|
|
Доповідь виголошена о. Владиславом Зарічним на катехетичному симпозіумі «Покликання катехета», який відбувся 29-30 серпня 2008 року.
Дар цього покликання є дуже важливим. Ми, як християни-католики, відкрили в собі покликання катехета, адже стаємо перед дітьми та молоддю з особливою правдою, котра походить від Бога. Нас усіх стосуються наступні слова Христа: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід, а й щоб усе, про що б ви тільки попросили в Отця в Моє Ім'я, дав вам» (Йн 15, 16). Потрібно радіти цим покликанням і дякувати за нього. Не потрібно комплексувати перед своїми знайомими та друзями, які викладають інші предмети, адже не можемо говорити про те, що наше покликання є кращим чи гіршим. Кожне покликання є важливим і цікавим, треба лише його відкрити, розвивати і любити.
Документи Церкви після II Ватиканського Собору, які стосуються катехізації, дуже чітко висловлюються про прикмети особи, котра катехізує, тобто катехета. Саме особистість катехета найбільше впливає на ефективність катехетичного переказу. Всі дидактичні методи і засоби виконують службову роль, як для катехізованих, так і для катехета, тому що передання віри завжди відбувається на особовій площині. В Загальній інструкції про катехізацію з 1971 року це висловлено так: «Людські і християнські риси катехета більше гарантують плідність катехези, аніж вишукані методи» (ЗІК 71). Вищезгаданий Загальний Катехетичний Довідник, виданий у 1997 році, стверджує: «Усі завдання випливають з переконання, що душпастирська діяльність, яка не спирається у своїй реалізації на по-справжньому сформованих і підготованих осіб, ставить під загрозу її якість. Засоби праці не можуть бути насправді ефективними, якщо їх використовуватимуть не сформовані належним чином катехети» (ЗКД 234). Коментатори цього документу висловлюють переконання, що на сьогодні потрібні катехети, обдаровані глибокою вірою, виразною і еклезіальною християнською індивідуальністю, а також суспільною вразливістю.
Виміри катехетичного покликання. В загальному, в документах Церкви і в катехетичній літературі, ставиться вимога, щоб катехети були водночас учителями, вихователями і свідками, щоб уміли поєднувати правовірність і моральність у житті, елементи пізнання і досвіду, церковний і суспільний. Ці три функції катехета як вчителя, вихователя і свідка, ніколи не повинні бути відокремлені. Вони повинні створювати інтегральну цілісність. Коротко їх розглянемо. 1. Катехет повинен бути добрим вчителем, а це означає, що повинен мати біблійно-теологічні знання і постійно розвивати їх. Йому потрібна не тільки елементарна, але також систематична теологічна освіта. Крім цього, катехет у переказі релігійного змісту повинен пам'ятати, що катехеза є переданням Доброї Новини у вірі, котру визнає вся спільнота Церкви. Звідси випливає також і те, що той, хто катехізує, не повинен поширювати своїх особистих переконань чи поглядів, які висловлювали деякі радикальні теологи, а має проголошувати навчання, згідне з вірою всієї Церкви (ЗКД 106). Так є тому, що він, як євангелізатор, не є приватною особою, а діє від імені Церкви, від якої отримав свою канонічну місію. Тому катехету мають бути притаманні відповідні риси. А саме: Розум. Це інтелект, своєрідний комплекс розумових здібностей, котрі дають можливість правильно використовувати набуті знання. Тут йдеться особливо про здатність логічно мислити, а також, швидко пристосовуватися до нових проблем і нових завдань. Отже, катехет повинен вирізнятися розмаїттям зацікавлень, поглиблювати їх читанням, котре розширить горизонти його бачення; повинен тренувати свою пам'ять. Ґрунтовні знання. Катехета відповідним чином готують до володіння необхідними знаннями; йдеться як про семінарійне чи монаше приготування, так і навчання світських катехетів, котрі здобувають відповідні знання у теологічному вузі чи на катехетичних курсах. Катехет повинен усвідомлювати, яку важливу роль у його приготуванні відіграють здобуті знання; має пам'ятати про важливу мету свого приготування, яке має служити не лише його власному розвитку, але й – бути спрямоване на служіння іншим. Однак, передусім, йдеться про належну оцінку систематичної, постійної формації. Коли катехет обмежується лише знаннями, здобутими під час навчання, то зупиняється не лише його професійний розвиток, а й методи, які він використовує, стають менш ефективними. Катехет, який не намагається постійно поглиблювати свої знання, не може очікувати повного успіху в своїй праці, тому він повинен постійно звертатися до найновішої катехетичної літератури. Точне та впорядковане мислення. Впорядковане мислення катехета полягає на такому використанні отриманих знань, котре не пригнічує катехізованих і не викликає у них почуття розгубленості. Також, це є вміння розрізняти суттєві та другорядні речі. Для точності, важливим є вміння будувати певну структуру свого переказу Доброї Новини, а також логічну послідовність етапів, завдяки яким катехет поступово доводить катехізованих до прийняття релігійних правд. Відсутність цієї риси веде до хаотичного переказу, що, в свою чергу, робить неможливим досягнення мети катехези. Вміння переказувати Добру Новину. Тут йдеться про необхідні дидактичні навики. В основі цих навиків лежить вміння передати учням, які менш дозрілі і менше знають, того, що катехет сам знає і вміє. Також мова йде про вміння розподіляти дидактичний процес на етапи, котрі послідовно ведуть до глибшого пізнання поданих правд. Насправді, в цій діяльності катехет керується катехетичною програмою, але реалізація цих дидактичних етапів вимагає винахідливості і творчого підходу того, хто навчає, до визначених катехетичних завдань. Контроль над мовленням. Йдеться про загальну культуру мови, якою користується катехет, а саме – правильне і чітке мовлення. Поняття, котрими користується катехет, повинні бути точними. Швидкість мовлення і розмаїття інтонацій випливає з емоційної налаштованості катехета, але мовлення не повинно бути монотонним, щоб не втомлювати слухачів. Крім того, катехет може передати учням знання лише тоді, коли зміст його переказу є логічним. Отож, з усього вищесказаного випливає, що катехет повинен багато читати, щоби поглиблювати своє знання мови і збагачувати словниковий запас. Розподіл уваги. Увага - це процес спрямування пізнавальних дій на конкретний предмет, явище, подію. Катехету, котрий веде катехези в групі, потрібно вміти розподіляти увагу для реалізації дидактично-виховних завдань. Насамперед тому, що ритм праці окремих учасників групи не однаковий, а катехет має подбати про те, щоб усі засвоїли подані знання і щоб кожен перебував під впливом вихователя. Розподільча увага катехета дозволяє йому охоплювати всю групу і відповідним чином корегувати поведінку учасників групи. Інтенсивне практикування цінностей. Кожен вчитель, глибоко зацікавлений предметом, якому навчає, дуже легко здобуває найцінніше у навчанні - викликає у своїх учнів подібні відчуття. Тоді учні починають любити предмет, охоче вчаться і, що найважливіше - легко переймають погляди, переконання, захоплення і прагнення вчителя. Риса інтенсивного практикування цінностей є дуже важливою для катехета. Він має переказувати Добру Новину про Бога, котрий перший полюбив людину і прагне її добра, і то найвищого добра, і хоче дати людині можливість взяти участь у своєму блаженному житті. Отже, катехет у своїй праці не є простим найманим робітником, але повинен справді вірити у те, що він переказує, і жити цим. 2. Однак катехет повинен бути ще й вихователем, педагогом, який веде катехізованого до більш дозрілої віри, супроводжує вихованця і спрямовує процес розвитку його віри, уділеної йому при Хрещенні. Для виконання цієї виховної місії катехету мають бути притаманні наступні риси: Авторитет. Коли говоримо, що хтось має авторитет, хочемо сказати, що ця людина має вплив на тих, кого навчає або з ким співпрацює. Коли говоримо про вихователя з авторитетом, маємо на увазі, що діти і молодь поважають його, рахуються з ним і піддаються його впливу. Можна вирізнити об'єктивний і суб'єктивний авторитет. Об'єктивний авторитет випливає з визнаної функції, яку особа виконує в даному суспільстві. У цьому сенсі авторитет має священик, котрий працює від місії Церкви. Суб'єктивний авторитет є визнанням і повагою, які катехет здобуває собі серед вихованців за рахунок своїх знань, досвіду, особистісних рис і т.д. Доброзичливість. Це одна із суттєвих рис вихователя, необхідний елемент будь-якого виховного впливу. Доброзичливість спонукає вихователя займатися його підопічними, перебувати з ними, присвячувати їм час, не шкодувати сил, допомагати їм, особливо незрілим, щоб вони перейняли все те, що є цінним для вихователя. Також доброзичливості притаманні терпеливість і поблажливість, котрі випливають з усвідомлення того, що процес виховання є довготривалим. Проте доброзичливість до вихованців не означає слабкість - вихователь є рішучим, коли йдеться про цінності. Тактовність. Це вміння так спілкуватися з вихованцями, щоб нікого не образити, не спричиняти конфліктів. Йдеться про певну чутливість в спілкуванні з іншими, про повагу до кожного вихованця. Приклади педагогічної тактовності вчителя-вихователя є наступними: не ігнорує жодної відповіді учня; помилку виправляє так, щоб не принизити того, хто відповідає; нікого не вирізняє демонстративно; не питає про справи дуже особистого характеру; не застосовує до вихованців образливих визначень. Джерелом тактовності катехета є заповідь любові до ближнього, почуття братньої любові і розуміння того, що всі ми є дітьми Божими. Завдяки тактовності між вихователем і вихованцем зав'язується дружба. Випрацювати в собі педагогічну тактовність допомагає добре знання самого себе, пошана до гідності людської особи, бажання присятити себе праці з дітьми та молоддю. Пізнання вихованців. Передусім, йдеться про знання законів, що керують виховним процесом, а також знання теоретичних принципів виховання, котрі є наслідком досвіду інших вихователів, які відзначилися розсудливістю і необхідними здібностями. Важливим є також пізнання вихованців шляхом спостереження. Для цього потрібне вміння спостерігати і оцінювати. Адже навіть найдрібніші подробиці психічного життя учня є важливими. При спостереженні потрібно подбати про об'єктивність в оцінюванні поведінки вихованця, що є нелегким завданням, особливо тому, що контакт вихователя з вихованцем є дуже близьким. Вихователь повинен усвідомлювати обмеженість власної оцінки, а з цього випливає готовність корегувати (змінювати) свою думку під впливом інших даних чи думки інших вихователів. Прагнення впливати на молодь. Це є свого роду почуття певної місії, котру вихователь трактує як потребу впливати на інших, формувати їх. Ця внутрішня схильність проявляється в певних рисах вихователя, які зумовлюють його поведінку. Звичайно, не йдеться лише про внутрішню схильність впливати на вихованців, але також про вміння робити це на практиці. Згідно з Креутсом, вихователь має так звану рису переконливості, котра означає впевненість у собі, спокій і відвагу у діяльності, особливо у важких ситуаціях, а також тверду віру в себе, у власні здібності, в правдивість своїх переконань, цінність своїх ідеалів і, врешті-решт, велике і безкомпромісне прагнення реалізувати свої цілі. Комунікабельність. Оскільки, основою праці катехета є спілкування, він повинен добре володіти цим мистецтвом. Він має легко входити в контакт, бо саме від цього залежатиме результат виховного впливу. Якщо між вихователем і вихованцем запанує антипатія і брак довіри, то суперечок і конфліктів не уникнути. Не може бути доброго виховного контакту, якщо є взаємна байдужість. Невірним є також впадати у крайнощі у ставленні до вихованців: з одного боку, авторитарне ставлення, вимагання сліпого послуху, застосування примусу; а з іншого боку, надмірна поблажливість і панібратство. Отже, комунікабельність у вірному її розумінні означає взаємну довіру, повагу, симпатію, доброзичливу, але вимогливу дружбу. Творчість. Полягає на вмінні шукати власні методи і способи впливу на вихованців. Є здатністю швидко орієнтуватися у колі нових проблем і вміло вирішувати їх. Творчий запал катехета передається вихованцям, викликаючи у них особливе завзяття, ентузіазм, зацікавлення. Риси, які мають бути притаманні катехету як тому, хто передає учням не якусь теоретичну науку, а віру, яку вони прийняли у Хрещенні і яку зобов'язані розвивати і поглиблювати протягом усього життя. Свідомість посередництва. Прагнучи розпочати спасенний діалог з людиною, Бог користується посередництвом іншої людини. Катехет, котрий діє від імені і місії Церкви, повинен усвідомлювати те, що є проголошувачем спасенного слова Божого. Отже, рис доброго вчителя і вихователя для виконання цієї місії зовсім недостатньо. Потрібно сприймати катехізованих як осіб, котрим має бути переказаний заклик Бога як Особи. Для цього недостатньо просто передати знання, релігійну інформацію. Катехет є посередником, котрий веде до особистої зустрічі з Богом. Жива віра. Недопустимими є ситуації, які часто траплялися свого часу: коли не практикуюча людина могла вести уроки з релігії, бо мала необхідні дидактичні навички і була ознайомлена з навчальною програмою. Сьогодні ми глибше розуміємо, що необхідною рисою катехета є жива і глибока релігійна духовність. «Завдання, довірені катехету, вимагають від нього інтенсивного сакраментального і духовного життя, практикування молитви, глибокого розуміння величі Доброї Новини і її ефективності у зміні життя, ревної любові, покори і розсудливості, котрі дозволяють Святому Духові плідно діяти в катехізованих особах» (ЗКД 114). Відповідна освіта і підготовка. Сучасному катехету потрібна особлива підготовка. «Будь-яка душпастирська діяльність, яка не спирається у своїй реалізації на по-справжньому сформованих і підготованих осіб, ставить під загрозу її якість. Засоби праці не можуть бути дійсно ефективними, якщо не будуть використовуватися добре сформованими катехетами. Тому відповідне формування кате хетів не можу бути замінене пристосуванням текстів та кращою організацією катехези. (ЗКД 234). Отже, є багато рис, яких катехетична праця вимагає від професійного катехета. Однак не слід засмучуватись, якщо виявиться, що деяких із цих рис вам бракує. Можна напевно ствердити дві наступні речі: по-перше, ніхто не наділений усіма цими рисами у винятковій мірі. Деякі риси, слабо розвинуті, можуть компенсуватися іншими, які катехет зможе у собі відкрити. По-друге, розвиток людських здібностей, як правило, необмежений. Звідси випливає що, якщо катехет буде зацікавлений своєю працею і дбатиме про свій розвиток як людини і проповідника Доброї Новини, то ефективність його дидактично-виховної праці неодмінно зросте. В адхортації Сatechesi tradendae Йоан Павло II пише: «Катехеза є вихованням у вірі дітей, молоді і дорослих. Охоплює передусім навчання християнської доктрини, систематично і цілісно переказаної в загальному для введення віруючих в повноту християнського життя» (СТ 18). Таке введення вихованця в повноту християнського життя через проповідування Доброї Новини вимагає від катехета свідчення. Отже, катехет є не лише вчителем і вихователем, але й також свідком: свідком Христа, свідком Церкви, свідком Євангелія, свідком правди. Слід зауважити, що катехет і катехізований ідуть одним і тим же шляхом, який повинен вести їх обох до повного поєднання з Ісусом Христом. Якщо так є, то функцію катехета можна ототожнити з функцією товариша, партнера, разом із яким катехізований іде до мети. Катехет розповідає про те, що в його житті вже відбулося під час цієї подорожі. Власне, таке товариство, і все, що з ним пов'язане, називаємо свідченням віри. Його суттю, як пише один з теологів, є розповідь про власну віру, а також, про відкриття у житті її сенсу та її потреби. В цей момент можемо запитати, для чого потрібне це свідчення віри і в чому полягає його особлива міць і ефективність? Тому що катехет подає правди віри, які неможливо перевірити, факти, не доведені наукою. Вихованці не отримують від нього раціональних чи емпіричних аргументів, які б повністю підтверджували подану ним релігійну правду, у яку вихованець зобов'язаний безумовно вірити. Своїм свідченням він показує, що варто прийняти цю правду і застосовувати її в житті, а це, в свою чергу, означає, що варто завжди слухати Бога і виконувати Його слово. Саме таке свідчення дали нам святі, які зробили це дуже героїчним чином. Таке свідчення дав передусім Христос, котрий за те, що проповідував, віддав своє життя. Перед смертю Він нічого не скасував. Не прагнув для себе амністії ціною відречення від правди, від вчення, яке походило від Отця, від волі Отця. Це було велике свідчення, через яке виявилася велика любов Христа до нас. Сам Ісус про це сказав: «Я на те народився, і прийшов у світ, щоб свідчити істину. Кожен, хто від істини, слухає голос Мій» (Йн 18, 37). В такому ж дусі вчинили багато свідків Христа, особливо мученики. Кожен із них, своїм життям і мучеництвом, підтвердив, що правда, котра походить від Бога, є великою і настільки важливою і цінною, що достойна навіть того, щоб віддати за неї життя. Отже, ми як катехети, як проповідники Євангелія покликані бути свідками тієї правди, яку проповідуємо. Не говоримо, що математик як математик є свідком, що вчитель біології, астрономії, географії є свідком. Звичайно, може бути свідком, але як людина, як християнин, а не як свідок цієї конкретної галузі знань. Не говоримо навіть, що якийсь філософ є свідком, але повинні говорити, що справжній теолог, справжній катехет є свідком і повинен бути свідком, тому що проповідує правду, котру нічим так не можна ефективно підтвердити і довести її правдивість і цінність, як свідченням. Чим більшим є це свідчення, чим більш воно є безкорисливим, чим більше в ньому любові до людини, тим ефективніше підтверджується проповідувана правда. В цьому полягає справжня велич теології, яка була не лише списана у великих трактатах, але й написана в історії Церкви кров'ю мучеників, які були готові страждати і померти за правду. До того часу ніхто не віддавав свого життя за знання з галузі математики, логіки, фізики, географії, біології чи кібернетики, але багато людей віддало своє життя за релігійну правду, за правду віри. Не кожному катехету, не кожному християнину випадає так свідчити про віру, релігійні знання, котрі походять від Бога, але ніхто не може звільнити нас від обов'язку свідчити своїм життям про те, що проповідуємо. Як катехети, ми повинні спершу катехізувати самих себе, бути першими адресатами нашого навчання і проповідування. Ми повинні виступати не тільки в ролі тих, хто катехізує, а й катехізованих. Під час свого третього паломництва на батьківщину 13 червня 1987 р. Папа Йоан Павло II сказав дітям, які приймають Перше Причастя, та їх опікунам такі слова: «Катехеза - це також суспільний обов'язок всієї Церкви, яка є водночас вчителем і слухачем. У спільноті віри та любові ми є водночас катехетами і катехізованими» (пор. Сatechesi tradendae). Також катехеза повинна охоплювати як дітей і молодь, так і душпастирів, учителів релігії, семінаристів і богоповсячених осіб, які живуть чернечим життям, як батьків, котрі передають віру своїм дітям, так і людей, які проповідують у своєму власному середовищі, як наймолодших, так і найстарших - одним словом: всіх, бо усі в Христовій Церкві покликані до «автоєвангелізації», звичайно ж, у єдності з учительським служінням Пастиря. Вірогідно і ефективно євангелізують світ тільки ті, котрі спершу євангелізують самих себе через постійне дослідження правд віри, а також через життя в любові до Бога і ближніх. Кожен добрий катехет намагається завжди бути катехізованим і постійно навчається. Певною мірою, вчиться від Церкви того, що має переказувати Церкві. Передусім вчиться всьому у молитві, а також слухаючи Боже слово. Вчиться від Святого Духа, котрому прагне бути вірним і слухняним, щоб зуміти проголошувати Євангеліє і катехізувати. Цей папський текст надає глибокого сенсу нашій нинішній зустрічі. Беручи участь в симпозіумі, який сьогодні розпочинається, ми як ті, хто покликаний катехізувати, як світські, так і духовні, прагнемо на цих кілька днів стати катехізованими. Це є для нас дуже потрібним. Святіший Отець пригадав нам, що Церква є не тільки підметом катехізації, тобто тим, кого катехізує, але водночас є катехізуючим і катехізованим. Навіть Папа, як перший катехет в Церкві, не виключений з грона катехізованих. Наш Господь Ісус Христос сказав: «Ви - сіль землі і світло світу». Ці слова сказані про кожного, хто йде Його слідами, але особливою мірою це стосується катехетів, адже саме на їхніх плечах лежить найбільша місія - проголошувати Ісуса Христа, дорогу, правду і життя. Отож, покликання катехета не повинно сприйматися як ремесло, як сухе виконання обов'язку, але як своєрідний стиль життя, у якому важливими є не лише слова, сказані самим катехетом, але й правда, показана його життям, показана тихо, без слів. Можна сказати, що шлях катехета пролягає ще від колиски і не закінчується завершенням його земного життя. Приймаючи Добру Новину разом із молоком матері, людина вчиться жити у правді, люблячи її і ненавидячи брехню. Потім, навчаючи інших, вона ділиться скарбом віри, отриманим у Церкві, а навчаючись сама, черпає світло і силу для подальшого служіння і для зростання у святості. Однак місія справжнього катехета не закінчується зі смертю. Адже сказані ним слова живуть і діють у серцях тих, кого він навчав, а його особистий приклад життя у вірі стає світочем не лише для його сучасників, але й для наступних поколінь. Більшість із нас тут присутніх у якійсь формі провадять катехезу, виступають в ролі катехетів. Для багатьох із нас це, можливо, основне покликання в житті. Можливо, ця перша функція закриває нам другу – бути катехізованим. Святіший Отець зауважив, що тільки ті, вірогідно і ефективно катехізують інших, котрі спочатку євангелізують самих себе. Молімося про дар плідного катехізування себе та інших. А Марія, перша Катехетка нового часу, славлена сьогодні як Матір Милосердя, нехай нам випрошує Боже благословення на дні наших роздумів і молитви, а також для успіху і добрих плодів катехетичного служіння. Використана література: Загальна катехетична інструкція (1971), Апостольська адхортація Павла VI Еvangelii Nuntiandi (1975), Апостольська адхортація Йоана Павла II Саtechesi tradendae (1979), Загальний Катехетичний довідник (1997), Labendowycz, Formacja Katechetow wDokumentach Kościola i literaturze katechetyczno-dydaktychnej po Soborze Watykanskiem II, 1997. Ks. Bronislaw Twardricki, Katechetyka Formalna w slużbie wiary, Przemycl 2001- Ks. Wladyslaw Koska, Katechetyka poznan, 1993 Ks. Jan Charytanski SJ W kregu zadan i treści Katechezy, Krakow, 1992 |
| Наст. > |
|---|
